З одного боку, є всі підстави для того, щоб пишатися, адже мета є благою - наситити ринок дефіцитними квадратними метрами. З іншого боку, прикрість викликає той факт, що життєвого простору - скверів, парків, зон відпочинку - стає з кожним роком все менше. Особливо гостро стоїть це питання в центральних районах столиці, жителі яких перетворилися в буквальному значенні у воєнізовані загони, готові жертвувати життям, перешкоджаючи появі чергової висотки напроти своїх вікон. Мабуть, тверда цивільна позиція киян і їх самовідданість гідні милування, але чи не перегинають вони дрючка? Адже в жодній розвиненій європейській країні світу затяжні оборонні війни між забудовниками та громадськістю не відбуваються. Там має місце конструктивний взаємовигідний діалог. І найголовніше - люди поважають закон і з трепетом ставляться до поняття приватної власності.
Для порівняння можна взяти ту ж Польщу, де протести громадськості завершилися в 2005 році із приходом іноземного капіталу. Найбільші закордонні девелопери виступили головною силою, завдяки якій вдалося упорядкувати і організувати реальне опитування суспільної думки щодо проектів будівництва тих або інших об'єктів. Як відзначають польські експерти, зрив термінів будівництва і скандали завдавали великої шкоди іміджу та вартості акцій операторів, що беруть участь у протистоянні. Офіційні органи поклали подібні переговори та узгодження на девелоперів, які повинні були запропонувати інвестору вже погоджений із громадськістю проект. Сьогодні в Польщі суспільні слухання багатоступінчаті та коректуються в міру озвучування зауважень. Після всіх погоджень влада бере на себе відповідальність і виставляє проект, як окремий інвестиційний лот. Так, на цьому етапі позови жителів щодо об'єкту можливі, але про акції організованого протесту або зрив будівельного процесу й мови не може бути.
До речі, як відзначив кореспондентуі Лігабізнесінформ головний архітектор Києва Василь Присяжнюк, на Заході надмірного, як в Україні, інтересу громадян до будівництва не існує. По-перше, всі мають достатню забезпеченість житловою площею. По-друге, люди звикли до того, що якщо щось будується, то тільки на законних підставах. "Якщо людина має у власності земельну ділянку, вона може робити там все, що захоче, але що дозволено зонінг-планом. І це право шанується. У нас же поки будь-яке право людини, яка отримала земельну ділянку, піддається сумніву. Люди через відсутність законодавчого регулювання цього питання вимагають узгодження з ними, що не передбачено законом. Нам буде потрібно, напевно, років 10-15, щоб навчитися поважати закон", - говорить Присюжнюк.
У свою чергу, член Ради директорів Української будівельної асоціації Андрій Миргородський більш оптимістично дивиться в майбутнє, думаючи, що трьох років нам буде досить, щоб довести Генеральний план розвитку Києва, де поки є маса слабких місць, до стану зонінгу. За його словами, проблема конфронтації забудовників і громадськості полягає в тому, що на багатьох територіях не визначена щільність забудови, немає функціонального значення, не деталізовані питання інженерних коридорів, червоних ліній, транспортних розв'язок. "Але ж за кордоном у документі, який зветься зонінгом, кожний фрагмент території має конкретне призначення та техніко-економічні параметри того, що там може розташовуватися. І в дискусію про будівництво там залучені не випадкові люди, як у нас, а професійні, спеціалізовані організації в особі творчих спілок, муніципальних та урядових служб і т.д. Тобто кожний займається своєю справою", - говорить Миргородський.
Самі забудовники запевняють, що вони тільки "за" конструктивний діалог з людьми, однак вести його заважає елементарний суспільний егоїзм. "Наша компанія не з чуток знає, що таке суспільне протистояння. У нашім випадку, (ми проводимо реконструкцію стадіону та будівництво житлового будинку на вул. Немировича-Данченка) жителів запевнили про те, що замість стадіону буде побудований збройовий завод. При цьому активісти, які нібито відстоюють інтереси мешканців, навіть не з'ясували, що дійсно планує будувати компанія", - розповідає керівник служби PR компанії "Претер Девелопмент" Юлія Василенко.
Також, за її словами, крім стихійних, емоційних виступів жителів міста, які часом виходять за рамки цивілізованої боротьби за свої права, у хід йде така зброя, як шантаж, коли, приміром, група протидії вимагає встановити всім металопластикові вікна або купити лідеру руху квартиру. "Якщо за кордоном громадськість - це сформований інститут, що впливає на всі сфери життя, то в нас все тільки зароджується. Наприклад, у Фінляндії є Національна організація квартиронаймачів і домовласників, що займається різними проблемами жителів: кредитування будівництва житла, створення груп взаємодопомоги при реконструкції, будівництві та ремонті будинків. В організації активно працюють консультаційні пункти, що роблять правову підтримку, працюють із владою та забудовниками. Таким чином, вони висувають свої вимоги забудовникам, які повинні бути враховані при будівництві, вишиковують продуктивні відносини. У нас же все зовсім інакше. Створюються легенди, засновані на чутках і здогадах, відбуваються маніпуляції суспільною думкою", - говорить Василенко.
Знайти вихід з такої патової ситуації досить складно. Одні вважають, що необхідно подальше вдосконалення нормативної бази, що дозволила б виключити будь-які можливості спекулятивних маніпуляцій і давала б упевненість всім учасникам процесу, що їх права та інтереси захищені рівною мірою. На думку інших, проблем на законодавчому рівні немає. А питання лише в тому, наскільки зможуть зрозуміти, вислухати один одного і знайти компромісне рішення представники громадськості та забудовників. Можливо, кожний правий по-своєму. Але складно повірити в те, що тільки лише розробка нових законопроектів та їх прийняття Верховною Радою України зможе врегулювати ситуацію.
Так, можна ввести тверду систему будівельних обмежень у тих же історичних зонах, впровадити будівельну поліцію, яка б стягувала реальні штрафи і позбавляла б ліцензій ті компанії, які порушили існуючі норми та правила. Можливо, тоді в нас би не було таких голосних будівельних скандалів, як, приміром, з житловим будинком на вул. Грушевського, 9А. Адже вводилася ж заборона на будівництво, звучали з вуст столичних архітекторів і вимоги знизити поверховість цього будинку у зв'язку з великим навантаженням на схили Дніпра та загрозою виникнення зсувів. Але хто захоче зносити поверхи, якщо квартири в цьому районі коштують надзвичайних грошей? Як результат, відзначають учасники ринку, будівництво другої черги цього об'єкта буде активно тривати.
Без усяких проблем більшість гравців будівельного ринку вирішують і питання із суспільними слуханнями. За формальне їх проведення останнім часом беруться всі кому не лінь. Настільки затяте бажання заробити зрозуміти можна, адже ціна питання, за даними представників ринку, досягає $40-50 тис., з яких більше половини йде в кишеню заповзятливих бізнесменів.
І як би не "били себе в груди" кандидати в столичні мери та Київради, обіцяючи припинити всі незаконні будівництва в Києві, порушення були, є й будуть. З урахуванням тої кількості забудовників, які "рвуться" сьогодні до влади, і наявності "не роздеребаненої" землі на первинному ринку, порядок на ринку, напевно, не наступить ще дуже скоро. І справа не в конкретних суб'єктах, залучених у будівельний ланцюжок, справу у владі, яку ми вибираємо і, безумовно, заслуговуємо.
