Крива переговорів українських урядовців з функціонерами СОТ знову впирається у вибори. Так уже бувало в 2004 і в 2006 роках. Так, швидше за все, буде й цього року. Після чого, підказує логіка (разом з інтуїцією), Україна може так і не вступити в цю організацію.

Зате можна бути залізно впевненим у позамежній політизації цього питання по ходу передвиборної компанії.

Давайте, однак, один по одному. У минулий понеділок у Женеві робоча група Всесвітньої торговельної організації так не затвердила остаточну версію доповіді, що визначає умови вступу України до СОТ . Це вже шоста редакція доповіді й українських урядовців дуже сподівалися, що засідання в понеділок стане останнім. Цього, на жаль, не трапилося.

Тепер українським представникам знову прийде вносити виправлення в документ і вирішувати питання з Кіргізією. Тому що виявилося, що, незважаючи на бадьорі завірення державних чоловіків про те, що Київ принципово домовився з Бішкеком , згоди з азіатською державою, як не було, так і немає.

А от без підпису киргизьської сторони нас, будьте покійні, нікуди не приймуть. Очевидно, що всупереч надіям українських політиків , СОТ не піде на поступки й не закриє очі на відсутність згоди одного зі членів організації.

Так що, незважаючи на звучні з Міністерства економіки бадьорі заяви, реальність куди менш оптимістична. Україна в черговий раз програла раунд переговорів щодо СОТ. І всі розмови про швидке приєднання України до Світової Організації Торгівлі до кінця року нагадують скрип заїждженої платівки. Шансів на це не так уже й багато.

Справа в тому, що наступне засідання робочої групи по вступі України до СОТ може відбутися на початку жовтня. Тобто в самий розпал передвиборної кампанії. Ну, а генеральна рада СОТ буде ухвалювати рішення щодо вступі в цю організацію (якщо на те дасть добро робоча група) у грудні. В Україні це, хто не пам'ятає, час розпалу політичних домовленостей, те пак спікеріада та прем’єріада. Час, коли в Україні діється чорт знає що, а заяви політиків утягають представників іноземних країн у стан шоку.

Те, що політика втрутиться в переговірний процес, сумнівів не викликає. Так само як і те, що, якщо в жовтні робоча група в черговий раз відправить українців додому, робити "роботу над помилками", те в самій Україні підніметься хвиля політичних інсинуацій.

Кабмін буде обвинувачувати в провалі президентський МЗС і його главу. Секретаріат же Президента каменю на камені не залишить на Мінекономики. І Президент, і Прем'єр-міністр будуть практично синхронно супити брови й загрожувати покаранням "виуватих" за зрив переговорів. Ну, а команди технологів швидко розкрутять інформаційний привід, що підкрутився, у потрібному напрямку.

Якщо ж, навпаки, рішення робочої групи буде позитивним, або ж "виправлення" виявляться незначними, в Україні почнеться бійка за лаври переможця. І "біло-блакитна", і "жовтогаряча" команди стануть навперебій стверджувати, що саме завдяки їхнім зусиллям країна нарешті дістала шанс вступити у СОТ.

Можна не сумніватися, що політичні баталії навколо цього питання негативно вплинуть на сам переговірний процес. Гроші не люблять шуму. А СОТ не потрібна Україна з нестабільною політичною обстановкою. Адже прийняття країни в цю організацію - це тільки початок спільної роботи й корпоративних взаємин. Так що іноземці, швидше за все, почекають, поки в Україні проясниться хоч щось.

Через таку позицію наша країна, зрештою, може програти перегони з Росією зі вступу в цю організацію. З витікаючими звідси економічними та політичними наслідками...