Афера з "газовими боргами" призвела до того, що в українських газосховищах скопилася рекордна кількість російського газу. Тепер можна піднімати ціну.
В останні місяці "уряду успіху" голова Мінпаливенерго Юрій Бойко зробив все, що хотів. Тобто все, чого від нього вимагали. Він таки запакував українські газосховища російським газом. При чому так, що для українського - місця там не залишилося.
Для цього, щоправда, довелося виставити цілковитими ідіотами Ющенко, Януковича, Азарова, Шлапака та інших 48 мільйонів українців. Але хто б звертав увагу на такі дрібниці.
Нагадаємо двома словами партитуру. Почалося із заяви "Газпрому" про те, що Україна повинна Росії 1.3 млрд доларів за якийсь газ. Боязкі спроби заперечення боргу (як, скажемо, спробував Азаров) закінчилися вже через добу, і "українські верхівки" кинулися в Білокамінну "вирішувати питання".
Варто відзначити, що ніхто ні в Росії, ні в Україні навіть не натякнув, звідки борг узявся. А виглядав він тим більше дивно, що з'явився всього за дев'ять місяців цього року.
Потім про структуру боргу спробував розповісти заступник керівники Секретаріату Президента Олександр Шлапак. Краще б мовчав.
Фраза його виявилася настільки витонченою, що варто привести її повністю.
"З того, що відомо з оперативних джерел, структура боргу така: 700 мільйонів доларів - це заборгованість НАК "Нафтогаз" перед "УкрГаз-Енерго", ще 300 мільйонів доларів - заборгованість "УкрГаз-Енерго" перед "РосУкрЕнерго", і ще 300 мільйонів доларів - заборгованість "РосУкрЕнерго" перед "Газекспортом".
Якщо екс-голова Держказначейства (і не найдурніший представник Секретаріату) вважає, що ці цифри хоч щось пояснюють, то варто замислитись або про інтелектуальний рівень оточення Ющенко, або про те, за кого мають на Банкової український народ.
Шлапаку, до речі, здалося цього мало, і він також розповів про заборгованість перед "УкрГаз-Енерго": "Її природа, на жаль, у нестовідсотковій оплаті за газ споживачами. Зокрема, заборгованість теплокомуненерго на сьогодні - близько 500 мільйонів доларів".
Виявилося, однак, що в країні існує телефон і Інтернет. І всякий цікавий журналіст, зайшовши на сайт "Газа України", може довідатися, що заборгованість становить 750 мільйонів гривень. З бюджетними - 850. Навіть якщо покопатися у засіках, не дотягне до двохсот мільйонів доларів. Звичайно, можливо СП оперує торішніми боргами. Але ж у боргову яму Україна потрапила за результатами цього року.
Найсмішніне те, що в той же день Україна погодилася, що борг буде не 1.3, а 2 мільярди. Яку тепер структуру боргу намалює оточення Президента - залишається тільки ворожити.
Отже, прийдеться розбиратися без допомоги тих хо тимає влада в руках. Картина цілком звична. Адже як тільки мова в Україні заходить про газ, то всі обізнані або мовчать, як риби, або говорять таке, що краще цього не чути.
Здоровий глузд підказує, що газ буває винятково двох типів: вже спожитий і той, який у засіках. Зі спожитим все ясно: до 200 мільйонів доларів. Ще залишається газ у трубі (але там він собі тече без усяких змін) і засіки, тобто газосховища.
Якщо накласти на цю думку 1.8 мільярда доларів, то методом виключення залишається припустити, що саме на цю суму в ПГХ закачано неоплаченого газу. І тепер доводиться віддавати або газ, або гроші.
Україна схильна віддати газ. Тобто в принципі схема - банальна. Якби не два "але".
Перше. Голова Мінтопу всю передвиборну кампанію розповідав країні, що весь цей обсяг газу - український. Або "Нефтегазу", або, принаймні, "Укргазенерго". Про те, що Україна забезпечила себе половиною річного споживання. І що ніякі цінові коливання їй не страшні. Тепер виявилося, що весь цей газ - не наш. І мало того: Україна вирішила його віддати, а не купити. Хоча зрозуміло, що через кілька місяців про ціну в 130 доларів будуть тільки мрійливо згадувати.
Варто відзначити, що жоден з міністрів Віктора Януковича не смикав Бойко і не викрив його в неправді. Зрозуміло, що голова Мінпаливенерго "чужа людина у своїй команді", але ж це як в анекдоті про дракона: п'є одна голова, а блювати доводиться всім разом.
І все-таки політичні розклади – не найголовніше. Все-таки до того, що політики брешуть, нам не звикати. Залишається більше істотний нюанс.
Друге. Спробуємо порахувати, скільки газу можна закачати в ПГХ на таку суму грошей? Накачували за 130. Виходить, і відбирати будуть за тією ж ціною. 2 мільярди на 130 мільйонів: 15 мільярдів кубів газу.
А тепер варто згадати про те, про яку кількість "українського газу" рапортував Бойко?
Останні цифри: 5.5 млрд. "Нафтогазу" і 13 млрд "Укргазенерго", тобто разом - 18.5. Якщо ж врахувати, що "Укргазенерго" - це наполовину українська власність, то виходить, що в українських газосховищах українського газу може не бути взагалі.
Можна, звичайно, радуватися бравурним реляціям "Нафтогазу" про те, що вперше за всю історію України в ПГС закачали стільки газу, що вже більше не лізе (практично всі 32 мільярда). А можна і замислитись.
Адже, якщо практично весь газ там – російський, то з 1 січня, наш могутній сусід може скільки завгодно піднімати ціни. Тому що Європа тепер може спати спокійно. А нам залишиться уважніше вчитуватися у прогноз.
P.S. Можна, звичайно, чекати дива. На те, що "Нафтогаз" і "Укргазенерго" вирішать віддавати грошима, а не газом. На те, що ПГХ-й газ будуть продавати взимку не європейським, а українським споживачам. На те, що Росія з 1-го січня не занадто буде гратися, а Україна нарешті замислиться, яка реальна ціна транспортування та зберігання. Але диво тому і є дивом, що трапляється воно вкрай рідко.
Віктор Найдан
